Людина, що увійшла в історію

                   Все починалось в роки вікопомні,

                   Як все у цьому житті.

                   Рік 1911 – початок нашого путі.

Розпочинаючи  розповідь про рідну школу, не можна не назвати  імені Василя Григоровича Колокольцова, не згадати про цю велику людину.  Говорять, що людина прожила життя недаремно, якщо посадила хоча б одне деревце, побудувала дім і виростила сина.

Він же посадив цілі ліси, причому на свої кошти. Навіть сам їздив до Франції за досвідом, сам закуповував саджанці, особисто контролював всі роботи. Всі соснові бори вздовж  Сіверського Донця – результат його ідеї і праці. А раніше на їх місці були суцільні піски.

І побудував не один будинок. Причому не для себе, а для інших людей.

З кінця 90-х років ХІХ століття по 1917 рік Колокольцов Василь Григорович був головою Вовчанської земської управи і в 1910-1913 роках вивів її на друге місце в Російській імперії після Московського повіту за темпами благоустрою, розвитку освіти та культури. У повіті воістину з казковою швидкістю будувалися нові школи, лікарні, фельдшерсько-акушерські пункти, ветеринарні і агрономічні пункти, училища, бібліотеки, дороги, мости, поштово-телеграфні станції. Масштаби цього будівництва були незрівнянні ні чим.

На початку ХХ століття у Вовчанську були побудовані вчительська семінарія, жіноча гімназія, реальне училище, ремісниче училище. В цей час у 1911 році була побудована і наша школа – земське народне училище, причому в будову Василь Григорович вкладав власні кошти.

А ось історична цікавинка. Ця  подія  відбулася  на  будівництві нашої  школи. З розповіді старого муляра колгоспу імені Куйбишева, який будував нашу школу (на жаль, прізвище майстра невідоме):

- Будували ми цю школу в 1911 році. Колокольцов особисто контролював. От господар був, так господар! Одного разу приїжджає до нас, а ми підлогу клали. Поди­вився, перевірив, що треба виправити, потім став лаяти десятника, що не в строк виконуємо роботу: повинні ще вчора закінчити з підлогою, а у нас ще два класи не зроб­лено. «Ви затримуєте введення школи в цьому році! А ді­тям вона вже давно ось як потрібна! — різонув він рукою по шиї... Десятник клявся і божився, що до завтрашнього ранку підлога буде зроблена. Колокольцов пообіцяв при­їхати перевірити. А на прощання сказав: «Та попереджаю, робіть якісно, по-господарськи, щоб свою роботу поважа­ли!».

Стали ми «гнати» підлогу. Зробили-таки до ранку. Ді­йсно, лише зійшло сонце, приїжджає Колокольцов. Про­йшовся по класах, подивився — повсюди є підлога. А по­тім прижмурив око, звертається до десятника: «А стружка де?». А ми стружки і обрізки всі під підлогу підмели —по­спішали. Десятник туди-сюди: «Прибрали», —говорить. А Колокольцов командує: «Ану, зірви половицю!». Зірвали, а там стружки, сміття, обрізки...

Всю підлогу примусив перестилати. Справжній був го­сподар!

При безпосередній участі В.Г. Колокольцова було збудовано більше ста шкіл, реальних училищ, гімназій. Будівництво здійснювалось без матеріальної підтримки губернії – лише за рахунок бюджету повіту. Будували на совість, тому і стоять вони до сих пір. До речі, майже всі будівлі, зведені при Василю Григоровичу, вціліли і використовуються за призначенням і зараз.

Останні роки свого життя після Жовтневої революції Василь Григорович жив у Франції де і похований.